1. У лінгвістиці — властивість мовних одиниць (особливо займенників, артиклів, дієслівних форм) вказувати на певні об’єкти, особи, поняття або ситуації в мовленнєвому чи позамовленнєвому контексті, тобто виконувати референційну функцію.
2. У семіотиці та теорії комунікації — здатність знака (символу, слова, вислову) відсилати до конкретного предмета, явища чи поняття в реальному світі або уявному контексті (див. референт).
3. У документалістиці, інформаційних технологіях та діловодстві — характеристика документа, даних чи інформаційного ресурсу, що полягає в їхній здатності служити достовірним, авторитетним джерелом для посилань, довідок або підтвердження фактів.