Словник Української Мови
Буква
1. (історична зброя) Коротка списоподібна зброя з широким наконечником, що використовувалася слов’янськими воїнами у давнину; різновид списа або рогатини.
2. (рослина) Народна назва деяких видів рослин з довгим стеблом і волохатим суцвіттям, зокрема кропиви дводомної (Urtica dioica) або підмаренника справжнього (Galium verum).
3. (діалектне) Довга жердина, палиця, довгий кийок.
Приклад 1:
Услід за кімерійцями, скіфами, сарматами, аланами й готами пішли на дно Степу і гуни… А на самому Степові не було вже вільного місця, де б не ступило копито чужого коня чи ратиця корови… Після болгар й аварів трохи ніби затихло, і ми, слов’яни, знову стали видибувати з Десни і Дніпра, з Прип’яті і Горині. Ховаючись по ярах і за могилами, просунули носа до одного й до другого моря — Чорного та Азовського, понюхали далеч — наче ніде нікого… «Все!
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”