рафаель

Приклад 1:
Зрештою, Федорові самому кров заливала очі, але не тому, що Юрко не хотів з ними балакати про Панасового крука, як і не тому (тобто, трохи й тому, тільки ж справді саму дрібочку), що тоді при Юркові стовбичив Рафаель Мікель-Анджельо Халява зі своїм синхронним подружнім доповненням, висушеним на кістку в наслідок хронічних дієт, а як дехто плескав (а чого лише не плещуть з заздрощів ледачі язики!) внаслідок надто частих припинень вагітности, які не сприяли виструнченню талії (опасистий Рафаель, як це поспіль стається з тими, хто непримиренний до чужих вад тільки тому, що завдяки розбещеній глевтяковій вдачі, сам не завдасть труду викорінити їх у собі, — в іншому завжди легше таврувати власні недоліки, — не терпів гладких і з гордістю не проминав нагоди похвалитися, мовляв, він негайно узяв би шлюбну розлуку з жінкою, якби вона прибула на вазі хоч на півкілограма, бо воно ще й так: сьогодні прибула на півкілограма, а завтра заявила, що він, геніальний Халява — пересічність і дурбас, і щоб не вкорочував їй життя, — оскільки терпіти поруч себе драглисту тушу — жінка його терпіла, але на те вона й жінка, а не найдосконаліше творіння природи — чоловік, — терпіти поруч себе драглисту тушу — понад його сили, і цей погляд він поділяє зі своєю законною половиною), Катрусею-Атеною з записником (цей фіалковий записник, може, зрештою, він і не був фіалковий, хоч у Федоровій згадці він завжди набирав фіалкового кольору, Федорові кілька разів аж снився, лише уві сні записник незмінно перетворювався на Реєстр мертвих, а Катруся то на підземну секретарку Плутона, то на всі Ерінії нараз, то на тінь Еврідіки), яка невтомно сочила, аби й слівця не пішло в непам’ять з висловлювань її подружнього генія, Що його їй пощастило надибати на якійсь зі святочних академій і, завдяки своєчасній смерті Халявиної матусі, що не дозволяла пещеному, хоча вже й перестаркуватому, синочкові одружуватися, аби він не розпорошився на пелюшки й жінчині гієнні забаганки, з рішучістю, визрілою у першому Катрусиному плебейському подружжі, про яке вона не любила згадувати, через голови усіх навколишніх тороплених дівуль, що виписували залицяльні кола навкруги перегодованого Рафаеля, вдалося рвонути собі в чоловіки, щоб пліч-о-пліч гідно прямувати в майбутнє з видатною людиною, в присутності якої завжди лагідний Юрко Кривошапка ставав роздратований і поганий, — а власне тому, що Федір (хоч він намагався перебороти цю давучку хвилю злости в собі, бо куди зайшло б людство, — тобто, вже зайшло, та й завжди заходило, хіба людина, вийшовши з печери, хоч трохи змінилася?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
сам починав вибухати (за що згодом його незмінно палив сором, що він не панує над собою), коли трохи довше вислухував Рафаеля, і то незалежно від того, чи Халява оповідав про незакінчені симфонії (вистачало Рафаелеві розтулити рота й повести розблягузкування про свою теорію музики, засновану, як він уточнював, на інших, ніж знаних досі, звукових коливаннях, оскільки навіть Шенберґ не додумався розщепити сам тон, так би мовити, музичний атом, як Федора опадали сумніви, і це попри свідчення Романа Навроцького, який чи не єдиний бачив Халявині партитури, не забуваючи пророкувати їм п’єдестальне майбутнє особливо тоді, як Рафаель захоплювався Романовою грою на скрипці, — чи Халява здатний покласти на ноти бодай коломийку, бож коли Рафаель узявся був диригувати на святі української незалежности, йому розлізлася вся оркестра, яка нібито змовилася, аби засвідчити свою солідарність з Софією Крижанівською, яку Рафаель дискваліфікував як солістку, — хоча з миттю, як Халява щезав, Федір одразу ж розм’якав усередині, ладний списати всі ці сумніви на карб упередження, спричиненого не інакше, як його, Федоровим, поганим характером; упередження, що, як і кожне упередження не мало нічого спільного зі справжнім Халявою), чи заходжувався розважати товариство масними анекдотами й просторікувати про любовні пригоди (це тоді, коли поблизу не стояла ревнива Катруся-Атена, що рідко траплялося), і ці і анекдоти, і любовні перипетії дратували Федора ще більше, ніж Рафаелеві — усе ще, за його висловом, із надмірної вимогливости до себе — незакінчені симфонії, бо Федір не міг уявити, аби десь справді, крім ручої Катрусі, знайшлася жінка, котру хоч на мить привабила б переливна туша Рафаеля-Мікель- Анджельо (Федір дав би собі голову відтяти, що й Катруся виконує при Халяві не жінчині обов’язки, а другої мами, і то навіть тоді, коли Катруся-Атена на монолітний подив усіх своїх знайомих народила близнюків і, — ще більша дивина, — зрештою, може, й справді людина ніколи не бачить найсуттєвішого в іншій, орієтуючися на випадкові, ніби характерні, а в дійсності поверхові, захисні ознаки, які тільки затемнюють і утруднюють розуміння іншої істоти? — замість назвати нащадків бодай Кастором і Полідейком, як того очікували місцеві світочі, чи хоча б Сезаном чи Ван Ґоґом, — охрестив же Кость Прощук своїх дівчаток Пеламідою й Атериною, за допомогою професора Кили переконливо довівши трохи підпилому — тобто майже тверезому, що не густо бувало, — отцеві Діонісію християнські первні іхтіології?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
I лежить в просторах цiле провалля вiкiв, i Достоєвський, i Рафаель, i глибина глибин. А в домi за раднаргосом жила з Веронiкою Христина (робiтниця, бабуся).
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”