п’ята

1. Задня частина ступні людини, що є опорою при ході та стояні; також аналогічна частина задньої кінцівки у тварин.

2. Нижня опорна частина чого-небудь, що має вертикальну форму (стовпа, колони, пам’ятника тощо); основа, фундамент.

3. У техніці — опорна частина деталі, механізму або споруди (наприклад, п’ята арки, моста, п’ята валу).

4. У географії — нижня частина схилу гори, пагорба, яру; підніжжя.

5. У переносному значенні — основа, джерело, початок чогось (наприклад, “п’ята мудрості”).

Приклади вживання

Приклад 1:
Дід брав за літо по п’ята­ку од вівці. Ша­га да­вав на Чіпку та Грицька, та ще хліба мішків з п’ять, та яг­нят двоє або троє на рік.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
П’ята бу­ла До­ма­ха Кар­люч­кiв­на. Як ще змо­ло­ду дi­ву­ва­ла, так та­ка бу­ла хо­ро­ша, що й роз­ка­за­ти не мож­на.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Стар­шiй друж­цi да­ла па­ру свi­че­чок п’ята­ко­вих до вiн­ця, хуст­ку ру­ки зв’яза­ти, руш­ник пiд но­ги i ша­га пiд руш­ник па­ла­ма­ре­вi за став­ник, а да­лi ти­хе­сенько, щоб нiх­то не ба­чив, да­ла теж друж­цi якусь кiс­точ­ку та який­сь реп’яшок i нав­чи­ла її, що i ко­ли з ни­ми ро­би­ти. От i пiш­ла на­ша мо­ло­да з стар­шою друж­кою у се­ло, пос­пi­ша­ючи до вут­ре­нi, щоб там шлюб приньма­ти з па­ном Забрьохою, ко­но­топським сот­ни­ком, Ми­ки­тою Ула­со­ви­чем.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Частина мови: іменник (однина) |