Словник Української Мови
Буква
1. Задня частина ступні людини, що є опорою при ході та стояні; також аналогічна частина задньої кінцівки у тварин.
2. Нижня опорна частина чого-небудь, що має вертикальну форму (стовпа, колони, пам’ятника тощо); основа, фундамент.
3. У техніці — опорна частина деталі, механізму або споруди (наприклад, п’ята арки, моста, п’ята валу).
4. У географії — нижня частина схилу гори, пагорба, яру; підніжжя.
5. У переносному значенні — основа, джерело, початок чогось (наприклад, “п’ята мудрості”).
Приклад 1:
Дід брав за літо по п’ятаку од вівці. Шага давав на Чіпку та Грицька, та ще хліба мішків з п’ять, та ягнят двоє або троє на рік.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
П’ята була Домаха Карлючкiвна. Як ще змолоду дiвувала, так така була хороша, що й розказати не можна.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
Старшiй дружцi дала пару свiчечок п’ятакових до вiнця, хустку руки зв’язати, рушник пiд ноги i шага пiд рушник паламаревi за ставник, а далi тихесенько, щоб нiхто не бачив, дала теж дружцi якусь кiсточку та якийсь реп’яшок i навчила її, що i коли з ними робити. От i пiшла наша молода з старшою дружкою у село, поспiшаючи до вутренi, щоб там шлюб приньмати з паном Забрьохою, конотопським сотником, Микитою Уласовичем.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”