Словник Української Мови
Буква
1. Нижня частина гори, пагорба або будь-якої височини, місце біля її основи.
2. Нижня частина, основа чого-небудь вертикального (наприклад, пам’ятника, стовпа, стіни).
3. Перен. Те, на чому хтось або щось ґрунтується, розвивається; основа, фундамент.
Приклад 1:
Якшо піднятись у башню із слоновой кості, чи ще з яко гось прочного і філософського каменя, і ретельно обдивицця всі ок рєсності з бойніц та скважин в стінах, оставліних татарськими стрілами со смєщонним центром тяжисті, то перед нами постане ось яка картіна: вся земля — від обрію і до підніжжя вежі — з такої висоти нічим не отлічатимецця від шахматной доски. Бо селюки віддавна привикли всі угодья розбивати на квадрати, шоб рові нінько кругом, і шоб усе можно було чотко помірять.
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”
Приклад 2:
Гірко пахне травою моєї з тобою розлуки… «Валізу ставлю до підніжжя дому…» Валізу ставлю до підніжжя дому, Стою при ній, вагаючись ввійти. Стоять троянди парами — і в тому Глибокий сенс моєї самоти.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”