Словник Української Мови
Буква
1. Сукупність розумових процесів, які визначають свідомість, мислення, емоції, волю, характер та поведінку людини або тварини; внутрішній, духовний світ живих істот.
2. (У психології) Властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати об’єктивну дійсність, формувати на основі цього відображення мотиви поведінки та керувати нею.
Приклад 1:
Через те психіка в нас повинна бути не дуже одмінна… і знайти modus vivendi[44] нам, мабуть, що не важко… Та Володимир зовсім не захотів стільки великодушності, щоб скласти ціну примиренній мові Лаговського. Навпаки, він набрався ще більшої злості проти нього і раптом перервав його з іронічною усмішкою: — Ви — так учений… ви — великий учений… Але я… я себе за «мужа науки» вважати не хочу… І признаюся, що взагалі я намислив собі закинути всяку науку та й жити так, як живуть усі люди… себто житиму мамоном і більш нічим… Бо що воно таке: «наука»?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Удар, який йому було зроблено натяками й який його змучена психіка помножила на все пережите, перевершив усі дотеперішні. І болюче запитання — «Хто?
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 3:
Як не є чеснотою усвідомлення, що за останнім поворотом твоя психіка перестала бути кунсткамерою страхів-комплексів-табу і здобула нарешті статус duty free, такої собі безмитної зони між розумом і духом, розумом і Розумом, духом і Духом — в усіх можливих комбінаціях. Усвідомлення це, звісно, важко назвати неприємним, але кого взагалі хвилює, як довго ти в’їжджав у геополітичні особливості власного Я?
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”