1. У математиці, зокрема в лінійній алгебрі та теорії груп — властивість двох векторів або підпросторів бути ортогональними відносно заданої невиродженої індефінітної (неевклідової) білінійної форми (псевдоскалярного добутку), коли їх скалярний добуток дорівнює нулю, хоча один з них може мати нульову або від’ємну довжину.
2. У фізиці — аналогічна властивість у псевдоевклідових просторах (наприклад, у просторі-часі Мінковського в спеціальній теорії відносності), де квадрат інтервалу може бути додатним, від’ємним або нульовим, а ортогональність визначається через відповідну метрику.