псевдоготичний

Приклад 1:
Збитi з плигу, минали перехрестя за перехрестям, свiтлофор за свiтлофором, всi орiєнтири — псевдоготичний шпиль, живоплiт, майданчик iз смiт‑тєвими баками, який щоразу переходили, — щезли, мов провалилися в iнший вимiр, i по якiмсь часi вона стала кидатися з розпитами — адресу все‑таки пам’ятала — навперейми перехожим, котрi траплялись дедалi рiдше, бо вже, либонь, повернуло за пiвнiч, пiд‑пилi студенти стенали плечима, пiкнiкуюча на травi party в одному дворi нiчого врозумливого не змогла вiдповiсти, зате тут‑таки, засперечавшись, лiворуч чи праворуч, пересварилася мiж собою, i ще довго по тому, як вони, дурнувато‑всмiхнено‑sorry‑вибачаючись, ушилися геть, лящав їм навздогiн у нiчнiй тишi, нетверезо сковзаючись на збiгах приголосних, дiвочий голос — нападався на якогось Джеррi, бо той, як завжди, “нi дем” не тямив i мав на увазi не ту вулицю, — вони явно заблукали задалеко, ну й смiхота, — розбавлена, вона перекладала йому дiвулинi ремствування, бiдний Джеррi, — вiн, однак, замкнувся, не виявляв такого ж щенячого ентузiазму, ото, потiшалася, було мене слухати, мене просторова орiєнтацiя ще нiколи не пiдво‑дила, — еге ж, що правда, то правда, тiльки цим разом, золотце, пiдвела тебе iнша орiєнтацiя, ку‑уди важ‑ливiша за просторову. Ще й як пiдвела.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”