Словник Української Мови
Буква
Урочиста обіцянка, клятва дотримуватися певних зобов’язань, правил або вірності, що часто супроводжується ритуальними діями (підняття руки, цілування святинь тощо) і має юридичну чи моральну силу.
Офіційний урочистий акт, під час якого колектив (військовослужбовці, судді, депутати) публічно дає таку клятву.
Текст такої урочистої клятви, що зазвичай затверджується законом.
Приклад 1:
От, тепера вірю, бо знаю, се в вас присяга велика. Вона мене порятувала, дядьку, от бігме згинув би тепер без неї!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Хай Змiя-цариця мене скарає, якщо се неправда! I я не винна! От, тепера вiрю, бо знаю, се в вас присяга велика. Вона мене порятувала, дядьку, от бiгме, згинув би тепер без неї! Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш, та серце добре в тебе. Пробачай, що я нагримав зопалу. (До Лукаша). Чого ж ти по свiтляки погнався на болото? Хiба ж вони по купинах сидять? Та то якiсь були такi летючi! Еге!
— Українка Леся, “Лісова пісня”