Словник Української Мови
Буква
1. У мовознавстві: головний член двоскладного речення, який означає дію, стан або ознаку предмета, вираженого підметом, і граматично пов’язаний із ним; відповідає на питання: що робить (робив, робитиме) предмет? що з ним відбувається? хто (що) він є? який він?
2. У логіці: судження, висловлювання, у якому щось стверджується або заперечується про предмет мислення.
3. Застаріле: вирок, постанова суду; рішення, вердикт.
Приклад 1:
Не кажу вже про непристойну, як на мене, етимологічну ревізію прізвищ відомих діячів на предмет єврейського походження, що висувається як тавро, як присуд. Ця така живуча і страшенно небезпечна тенденція зміщує акценти, спрямовує суспільну свідомість у хибний бік.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Суддя (теж німець, звичайно) скористався з цього і на кінець гри присудив нашим штрафний удар, яким обурив всіх присутніх, навіть деяких поляків, остільки цей присуд був несправедливий. Але цим ударом команди вирівняли рахунок — 3:3.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”