присінки

Приклад 1:
Іде дід у присінки; на­би­ра во­ди ку­холь – уми­вається… Тим ча­сом – світ, як день, тільки сон­це щось за­ба­ри­ло­ся… Зак­ра­сив­ши увесь східень пал­ко-ро­же­вим цвітом, во­но ще не ру­ша­ло з-за го­ри, ще не блис­ну­ло ні од­ним про­ме­нем над зем­лею… А зем­ля вже на­ла­го­ди­лась йо­го стріти: зе­лені тра­ви по­розп­рав­ля­ли свої дрібненькі лис­точ­ки, пов­ми­ва­ли­ся свіжою ранньою ро­сою… Як дівчи­на, до­жи­да­ючи сво­го ми­ло­го, уми­вається й при­би­рається, трем­тить, мов у ли­хо­манці, й па­лає, на­че у огні,- за­ми­рає, дов­го жду­чи, й ожи­ває, не терп­ля­чи,- так зем­ля до­жи­дає яс­но­го сон­ця… і міниться, не дож­дав­шись. Повіне ти­хий вітрець – ро-темніє й на­су­питься її зе­ле­ний убір; за­тих­не вітрець – убір за­ясніє, усміхається.., Уже й овець поз­го­ни­ли, і дід зібрав­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”