Словник Української Мови
Буква
1. Розмовна назва для шпильки — невеликого металевого виробу з гострим кінцем та головкою, що використовується для прикріплення (пришпилювання) паперів, тканини, квітів тощо.
2. У переносному значенні — уважне, часто іронічне або критичне зауваження, влучне слово, спрямоване на когось або щось, що “приколює”, тобто точно влучає в суть.
Приклад 1:
Він вмить запалав, ніби її пришпилька проколола мильну бульбу його міркувань.— Стривайте, — сказав він, сміючись. — Я теж при нагоді вколю вас!Її очі мінились.— Не встигнете, — відповіла вона.Він нахилився й розповів їй втішну казочку Катюля Мендеса про сліпу бабусю, що онучку свою до спідниці пришивала, аби від лиха її застерегти, а все-таки прабабусею стала, хоч дівчину за весь час відпускала від себе раз на чверть години, вдруге — на п’ять хвилин.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”