Словник Української Мови
Буква
1. Форма наказового способу дієслова “припустити” у множині (друга особа) або ввічливого звертання до однієї особи, що виражає заклик, прохання або дозвіл уявити щось, допустити можливість чогось, взяти за гіпотезу.
2. (У ролі вставного слова) Використовується для позначення того, що мовець наводить умовний приклад, гіпотетичну ситуацію або тимчасово погоджується з чимось для потреб міркування; відповідає словам “допустімо”, “скажімо”, “нехай”.
Приклад 1:
А от історія, припустімо, така: Left — bang, right — bang. Bang — це по-англійськи як ніби «бам».
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
Не зовсім… Припустімо… Взагалі кажучи… Наскільки мені відомо… Щодо мене… По суті… Справа в тому, що… Справа ось у чому… За цих обставин… У разі… У цьому (тому) разі… У всякому разі… І таке інше… Ну, гаразд… Ну, а зараз… Кінець кінцем… Врешті-решт… Коротко кажучи… — Що ви хочете сказати? — Ну, як вам пояснити… я байдужий… мені байдуже… мене не гребе… не торкає… не чіпає… не гріє… —Тоді зрозуміло.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 3:
Так, внутрішня логіка алгебри дозволяла виводити формули, з яких випливало, припустімо, що мусить існувати якесь іще невідоме нам явище, інакше довелося би піддати сумніву весь тисячолітній математичний досвід. Такою, для прикладу, була й славнозвісна Ейнштайнова Е=mc2.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”