примиритися

Приклад 1:
Терентій, і не знаходив у собі подостатком пороху, аби зайвий раз жахнути їх геєнною вогняною, на котру вони самі себе затято прирікали, нехтуючи докучливим нагадуванням, що, не виключене, декого й поставило б на рятівні рейки, тільки, звісно, у випадку Миросі цеані трохи не подіяло б, хоч він, Терентій, і намагався до останнього її віддиху всіляко розрадити самотню жінку чи то жартом, чи відповідною новиною, а чи євангельською притчею, пропонуючи, коли пістряк уже наглухо прил юту вав Миросю до ліжка, почитати їй уривки з Біблії, що однак Мирося щоразу відхиляла, мовляв, нехай він, Терентій, їй дарує цей, ще один зайвий гріх у її пропащому житті, але вона, Мирося, ніколи не любила Біблії, надто там багато жорстокостей і нетерпимости, яких і так подостатком навкруги, і тому нехай він, Терентій, і не пробує переконувати II, Миросю, в протилежному, чого, самозрозуміла річ, він, Терентій, і не зважувався чинити, може, ще й тому, що Мирося, попри II зовнішню різкість, що, здавалося, ладна приневолити й саме Провидіння змінити первісне рішення, різкість, котрої йому, Терентієві, все життя бракувало, завжди нагадувала його власну долю, ймовірно, тому, що Мирося, як і він, Терентій, внаслідок нездоланного егоїзму, сліпоти й людської недосконалости, ніколи не спромоглася примиритися з відмовою від власних дітей, про що він, Терентій, ніби йому розтяли душу, бож Мирося лише вголос висловила те, на що він, Терентій, хворів, уперше почув від Миросі в китайському ресторані) того вечора, коли Мирося усіх їх запросила на спільну вечерю, дарма що на Миросину розпачливу заувагу, — справді, крик волаючого в пустелі! — ніхто, крім нього, Терентія, не звернув уваги почасти й тому, що зовні Мирося, попри сивину й зморшки, ще виглядала досить дебелою й майже такою ж енергійною й пащекуватою, як і понад тридцять років тому на пластовому здвигу у Львові, як це II запам’ятав він, Терентій, дивуючися, як хутко Мирося, — і це вона йому, Терентієві, роками перегодя сама розповіла, — на перше, властиво, не дуже й палке освідчення Михася Козелецького, — Михась завжди був і лишився сухарем, — вирішила ділити його долю, тобто, не ділити, — Михась зі своєї долі їй, Миросі, і рісочки не відміряв, адже Михасеві ніколи й на думку не спадало щось із нею ділити, і це вона, Мирося, хутко збагнула, хоча гордість і завадила їй своєчасно дійти єдиного висновку, що в її випадку йшлося не про ділити, а просто повністю присвятитися йому (таж хіба врешті-решт не лише Михась щось хотів, щось вирішував, щось плянував, а вона, Мирося, існувала виключно на те, аби сумлінно виконувати його волю й забаганки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Тобто що він, Журавський, досі, властиво, пручався примиритися з Ільковою смертю, і тому ця його туга за Ільком, бож такого другого приятеля він уже ніколи не мав, і не давала спокою Ільковому прахові в домовині, загрожуючи цим самим і його, Журавського, існуванню, котре, не виключене, невдовзі таки й обірвалося б, якби він у раптовому прозрінні, наче сам Господь надоумив, не звірився був Марійці Загорняк, яка тоді вже мешкала у своєї сестри, доглядаючи її першого сина, і яку жартома вряди-годи прозивали Мухою, що назавжди й зняла з нього мару, хоча він, Журавський, на той час молодий дурило, попервах не дуже й вірив, що після того, як Загорнячка спалить йому на голих грудях кусник синього паперу й велить тричі подивитися в миску з водою, Ілько перестане являтися і його, Журавського, переслідувати. Однак відтоді Ілько справді облишив його, Журавського, переслідувати.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”