прилучення

1. Дія за значенням дієслова прилучити; приєднання, долучення до чогось, з’єднання з чимось.

2. У мовознавстві: спосіб синтаксичного зв’язку, при якому другий компонент словосполучення (зазвичай після коми) граматично не залежить від першого і лише поєднується з ним за змістом, виражаючи додаткове, уточнююче або пояснювальне значення.

3. У астрономії: положення двох небесних тіл, при якому їх екліптичні довготи рівні (зокрема, положення планети, коли вона знаходиться на одній прямій із Сонцем, якщо дивитися з Землі).

Приклади вживання

Приклад 1:
Основними чинниками прилучення до української культури були для неї дві ключові постаті, що їх від початку прийняла беззастережно як знакові, як символ цієї культури, — Коцюбинський і Тичина (ранній, «соняшнокларнетівський»). Що ж, гідні репрезентанти для людини, яка прийшла в україністику з поля російської та світової культури в її найкращих виявах, людини, звиклої до широких культурних обріїв, багатої мовної стихії, чутливої до сучасної, на рівні світових художніх досягнень, образности.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Радимичів, в’ятичів, деревлян «примучували» київські князі — про сіверян нічого подібного не пам’ятали, і просто pro forma,[15] щоб зробити який історичний початок тому, редактор «Повісті» зачисляє прилучення до Києва сіверян до подвигів Олега. Д[обродій] Шахматов сам признає, що центральне значіння Києва для полян з сіверянами старше від Руської держави Олега.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”

Частина мови: іменник (однина) |