Словник Української Мови
Буква
1. Спеціально обладнане місце біля берега водойми (моря, річки, озера) для швартування, стоянки, навантаження та розвантаження суден; пристань, пірс.
2. Мотузка, трос або ланцюг, якими судно або човен прив’язують до берега, паля або іншого судна для закріплення на певному місці.
3. Дія за значенням дієслова «причалити»; процес наближення та закріплення судна біля берега або іншого об’єкта.
Приклад 1:
Спускаємося сходами до ставка: причал з човнами — у затінку верб, тому місяця звідси не бачимо, лише блискітки кольорові і синя гілка сосни, що гойдаються на хвилях. …Твої губи шукають мене, мокрі від дощу вечірнього… …Вогники цигарок зблиснули на причалі… …У сльотавому передмісті знаходжу твоє кохання… Заходимо в себе, наче забредаємо в воду.
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”