пруд

Приклад 1:
Сплес­ну­ла в до­лоні, за­ре­го­та­ла­ся та й пом­ча­ла­ся буй­ни­ми жи­та­ми… Далі – вис­ко­чи­ла на зе­ле­ну лу­ку, що кра­су­ва­ла­ся польови­ми квітка­ми; потім-по­вер­ну­ла кру­то наліво, по­че­са­ла яри­ною; як білоч­ка на де­ре­ви­ну в лісі, так во­на збігла пруд­ко на згірок; ста­ла, пе­ре­ве­ла дух, озир­ну­ла­ся, осміхну­лась, мах­ну­ла пра­вою ру­кою: “сю­ди, мов!” – та на­че ма­на яка, спус­ти­ла­ся униз – і ок­ри­ла­ся за го­рою.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Куди ж то вiн так по­тяг пруд­ко?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Хлоп­цi чов­на­ми її i не здо­же­нуть, i вiрьовка­ми на­ки­да­ють, так усе нi­чо­го; так пруд­ко пла­ва, як тая щу­ка, тiльки по­пе­ре­ду i по­за­ду хви­ля ус­тає, бо звiс­но, як вiдьма пла­ва: вже пак не по-на­шо­му! Пла­ва­ла-пла­ва­ла, шни­ря­ла-шни­ря­ла, та як ба­чить, що усiх по­то­ми­ла, так i пiд­да­лась… Що ж то зра­ду­вав­ся на­род, як зла­па­ли вiдьму Яв­до­ху Зу­би­ху!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”