Словник Української Мови
Буква
1. У спосіб, властивий прозі як виду літератури; не віршовано, не поетично.
2. У спосіб, властивий прозі як повсякденному життю; буденно, повсякденно, звичайно, без поетичного піднесення чи одухотвореності.
3. У спосіб, властивий прозаїкові; практично, утилітарно, з позицій звичайного здорового глузду.
Приклад 1:
— Невже треба повірити, що коли оце я мордуюся й кличу їх, вони спокійнісінько сидять за столом і п’ють чай… і прозаїчно заїдають булкою… і навіть не пам’ятають про мене?! Де ж ти, світова справедливосте!..» І знов — зневір’я, і знов усе думання кристалізується коло однієї тези: «Я — найпоганіша в світі людина, я мерзенний егоїст, а вони — сонце, якого я не вартий.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— I на моїй мовi каламар звучить надто прозаїчно, бо вiн асоцiюється з паламарем. Але от я беру це слово i, як iндiйський факiр, зачаровую ним ваше притуплене ухо.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”