просвітлення

1. (релігійно-філософське) Стан досягнення вищої духовної істини, повного усвідомлення природи реальності та звільнення від страждань; прозріння, осягнення найглибшої суті буття (особливо в буддизмі та східних вченнях).

2. (істор., з великої літери) Історико-культурна епоха в Європі XVII–XVIII ст., що характеризувалася вірою у всемогутність людського розуму, науку, критику суспільних норм та поширення знань; Просвітництво.

3. (перен.) Раптове усвідомлення, ясне розуміння чогось раніше незбагненного; інтелектуальне або духовне осяяння.

Приклади вживання

Приклад 1:
Усе ж трохи далі, наче в стані внутрішнього просвітлення і розуміння глибокої таїни, автор додає: «Таж се вічний трагізм людський: єго треба відчути і сказати, але єго не треба декламувати». Отже, витоки Стефаникового «оптимістичного трагізму» треба шукати, поряд із особливою організацією нервово-психічної конституції («вражливий дуже на біду і кривду»), також у розумінні ним сутності тих невблаганних і невідворотних сил, що панують над людиною.
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
[А, отже,] перейдемо до просвітлення його, і до Боговгідних справ, від яких всьому руському роду зробилася душеспасительна користь. a 197b Пізні українські житія св.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”

Частина мови: іменник (однина) |