Словник Української Мови
Буква
1. Сукупність людей, що належать до нижчих, непривілейованих верств населення, переважно селянства, у феодальному та ранньокапіталістичному суспільстві; прості люди, чернь.
2. (У ширшому значенні) Прості, звичайні люди, народні маси, що протиставляються вищому, привілейованому суспільству.
Приклад 1:
Оце семінарія Подольська закону благочестія — бо там є ще й католицька, де, як каже простолюддя, «кнурики» вчаться (клерики). Найхутче по тім її пізнати, що учителі лаються, як солдатва, і кричать, лаючи, аж через плац чутно; та й по тім, що в Кам’янці все як не пан, то підпанок, і по-польски балакають; тут же хіба шляхтича приставляє абощо, щоб по їх забалакав, а все по-русинськи мішма з московськими словами.
— Тютюнник Григорій, “Вир”