Приклад 1:
Він полюбив їх, оцінував їхню роль й перейнявся до них пошаною, мов до значних осіб, що їх, через несвідомість свою, трактував досі за простих.Отож, за місяць засвоївши талмуд Олени Курило й вистудіювавши історію мови за Шахматовим та Кримським, він став перед очі професора в інституті, що, не пізнавши його, геть здивувався на глибінь його знання.— От як корисно прослухати курс моїх лекцій, — сказав він, — але мушу признатись, що дуже рідко маю втіху іспитувати українця, що знає свою мову.— На жаль, — зауважив Степан, — більшість уважає, що досить українцем родитись.— Так, так, — відповів професор. — Але мушу признатись, що я їх безжально ганяю.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Приклад 2:
— спитавсь Василь та й очi понурив у землю, буцiм йому i дарма, а у самого не тiльки що вуха, та що то, усяка жилочка неначе слуха; а вiн, сердешний, i дух притаїв, i боїться, щоб нi жодного словечка не прослухати, що йому буде Левко розказувати. От i почав йому Левко про Марусю казати усе, що знав: i чия вона дочка, i який її батько багатий, i як вiн свою дочку кохає; а далi про Марусину натуру: як вона усiх жахається, що нiхто її не бачив не тiльки щоб на вечорницях або у колядцi, та й на вулицю, i на Купала, i нi на якi iгри не ходить; чи така вже собi пишна або, може, несмiлива; а що роботяща!
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Тут докладчик зробив вiдповiдно серйозне обличчя, вийняв з бокової кишенi пенсне, розгорнув «Правду» i совiсно, без всяких лiричних рефренiв, цiлком конкретно розповiв комосередковi те, що було написано в газетi з приводу самокритики i що читали партiйцi i що вони мусiли ще прослухати. Доповiдь була цiкава й авдиторiя так захопилась нею, як нiколи.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”