прощання

Приклад 1:
17 грудня 1935 Посли ночі Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубі і кинув на прощання сім червоних весел. Стовпи струнких тополь підперли небо.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
— Федір саме тоді зауважив (усередині все зупинилося, а тоді крізь легені почали падати кусні вогню, але він зусиллям волі якось зупинив цей обвал), що в Ілька фосфоризують очі точнісінько так, як вони фосфоризували в Тараса Нагірного, коли він і Федір, ледве впакувавши до єдиного вільного таксі Марійку, Оришку Козелець й Безручка з виваркою-барабаном та гускою (яка на прощання крізь вітрове скло вистромила з авта абрикосову шию в напрямку Федора й грудним голосом проказала «Gallia est omnis divisa in partes très…»), самі вскочили до підземного Гаражу за рогом, звідки, не чекаючи, заки поліція, яка щойно почала прибувати на місце колотнечі, ще здалеку розпікши сиренами повітря, закінчить облаву, вичистивши найроз’юшеніших з тераси «Під зеленим розмарином», — підвальними сполучними коридорчиками й тунелями, крізь які Тарас знаходив лише для нього вирізнювані з пітьми проходи, вийшли під двері української католицької церкви. Правда, тоді Федір, який дав себе тягти вперед Тарасові, часами мав враження, ніби вони мандрують не лише підземними гаражами (зрештою, не тягнися ж під усім містом суцільні гаражі?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
— Пам’ятайте, що наші soirées fixes[83] — кожної першої неділі в початку місяця… І ви, Феліксе Ромуальдовичу, не цурайтеся нас, — звернулася вона до Дембовського, подаючи йому руку на прощання. Він тую руку поцілував.
— Тютюнник Григорій, “Вир”