Словник Української Мови
Буква
1. Виголошувати проповідь, повчальну промову релігійного змісту, зазвичай у храмі під час богослужіння, для поширення віровчення та навернення слухачів.
2. Розповсюджувати, активно закликати до певних ідей, вчень, поглядів, принципів або способу життя, намагаючись переконати оточуючих у їхній істинності або перевазі.
3. Навчати, повчати когось, моралізувати, часто з відтінком докірливості або нав’язування своєї позиції.
Приклад 1:
Скарга досконало вивчив українську мову, щоб проповідувати нею українським мирянам-ремісникам і селянам. Він написав книгу: «Про єдність костьола Божого під одним пастором і від грецької єдності відступити».
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
У Серафікуса було багато важкої упертої сталости, з нахилом не говорити, а проголошувати, не розмовляти, а проповідувати з тією самовпевненістю вчителя, метра, що звик навчати і не звик, щоб йому суперечили: magister dixi. З Серафікусом не можна було розмовляти, він дратував у розмові.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”