промести

Приклад 1:
Уломи ж, моя Доле, хоч отую ожину, щоб собі промести, по снігу провести хоч маленьку стежину! Ой колись я навесні тут по гаю ходила, по стежках на признаку дивоцвіти садила.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Що ти тут робиш? П о с т а т ь Я – загублена . Завела мене в дебрi нерозумна сваволя. А тепер я блукаю, наче морок по гаю, низько припадаю, стежечки шукаю до минулого раю. Ой уже ж тая стежка бiлим снiгом припала… Ой уже ж я в сих дебрях десь навiки пропала!.. Уломи ж, моя Доле, хоч отую ожину, щоб собi промести, по снiгу провести хоч маленьку стежину! Д о л я Ой колись я навеснi тут по гаю ходила, по стежках на признаку дивоцвiти садила. Ти стоптав дивоцвiти без ваги попiд ноги… Скрiзь терни-байраки, та й нема признаки, де шукати дороги. Прогорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш пiд снiгом з дивоцвiту стеблинку. Д о л я Похололи вже руки, що й пучками – не рушу… Ой тепер я плачу, бо вже чую й бачу, що загинути мушу. (Застогнавши, рушає), Ой скажи, дай пораду, як прожити без долi! Д о л я (показує на землю в нього пiд ногами) Як одрiзана гiлка, що валяється долi! (Iде, хиляючись, i зникає в снiгах). нахиляється до того мiсця, що показала , знаходить вербову сопiлку, що був кинув, бере її до рук i йде по бiлiй галявi до берези. Сiдає пiд посивiлим вiд снiгу довгим вiттям i крутить в руках сопiлочку, часом усмiхаючись, як дитина.
— Українка Леся, “Лісова пісня”