Словник Української Мови
Буква
1. Який зазнав прокляття; заклятий, заборонений релігійними чи магічними установками.
2. Який викликає сильне роздратування, досаду, злість; клятий, огидний, нещасний (у розмовній мові для посилення виразу).
3. Уживається як лайливе слово для вираження крайнього осудження, зневаги до когось або чогось.
Приклад 1:
Одберіть і знищіть срібняк проклятий, Бо інакше — загинемо всі, Бо інакше — кінець! …Атмосфера в нашій редакції була робоча й доброзичлива.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
«Досить… Проклятий, проклятий край… Ху-у! Немає сил…» Він шепотів без скарги, так, за старою в’язничною звичкою говорити з самим собою.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”