продертися

Приклад 1:
Справді, як писав І. Багряний у листі до Єжи Гедройца, «тяжко продертися крізь товсту броню, якою огороджені затаєні глибини душі підсовєтських людей». Він був певен, що «большевики калічили людей, а не скалічили остаточно, зливали народ і партію, але не злили і не зіллють…»[24].
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Там і сям, серед битого шосейного шляху, на сонці грілися жовті гадюки і, зачувши тупіт од ніг наших пішоходців, із шелестом тікали з битого шляху набік, поміж темну лісову непроглядну гущавину; а вже ж туди ніхто не міг би продертися за ними крізь шпалерну стіну велетенських товстенних ліан, завгрубшки з людську руку, які міцно пообпліталися навкруг деревних стовбурів і суків і перекидалися з одного дерева на друге; а де не видно було ліан, там густо-густо повився на деревах плющ та позаростав усе волохатий сивий ломоніс-клематіс і непролазний, дуже чіпкий і колючий paliurus aculeatus, трохи схожий начебто із акацією; по-тутешньому він зветься «держидерево». Колись давніше отаких гущавин тут не було, ще тоді як жили тут черкеси-шапсуги; тоді були тут славні сади, та городи, виноградники; бо Черкещина вела жваву торгівлю садовиною з Туреччиною, що присилала в черкеські порти безліч торгових кораблів та фелюк; але тепер, за чверть століття, відколи Кавказьке побережжя спустіло, воно геть позаростало буйною могутньою порослю та й нагадувало непроглядні дівичі ліси та пущі Південної Америки; тепер важко навіть хоч трохи розпізнати які-небудь сліди од колишньої дуже високої хліборобської культури, що цвіла тутечки.
— Тютюнник Григорій, “Вир”