потворний

Приклад 1:
І тоді , хитаючися, бере сонного Євгена за руку, трудиться, аби допомогти йому підвестися, хоча Євген щось невиразне бурмоче, не розкліплюючи очей і не виявляючи найменшої активности, що й використовує Пошелюжна, накидуючи на його голі груди щойно знятий з себе ясноблакитний светр, який атлетичному Євгенові замалий і тому й нагадує потворний наріст на його плечах, і вони поволі, й син, нерівною ходою, видибують з церкви, залишивши Панаса в заціпенінні, котре сповзає з нього, щойно як Євген з матір’ю не лише виходять за двері, а й як нарешті Панасове вухо, тобто весь Панас, обернений на вухо, перестає чути відгомін їхніх кроків, бо тоді Панас щойно й отямлюється й жене на вулицю, несамовито кричучи, що, звісно, нетямуща публіка, яка серед глупої ночі повідхиляла вікна й у нічних сорочках повистромлювалася надвір, сприймає як напад божевілля, хоча якби це справді був напад божевілля, — попри те, що Панас на власні очі бачив, як доти мертвий Євген підвівся й пішов, і цього не унедійснювали ані гамівні сорочки, ані ліки, ані наївні вмовлювання товаришів і знайомих, ніби такого не могло бути, бо що з того, що такого не могло бути, коли воно таки було, і те, що Панас бачив, він уже ніколи не міг вимаґлювати з пам’яті? — адже якби це виявився лише напад божевілля, — то чи загорівся б так раптом напрочуд тверезий, а в дечому, як на молодого чоловіка, аж трохи запедантичний, Юрко Наумик тягати його з собою на проби по різних церквах Праги й околиць (на чимале здивування Панаса, який доти зеленого поняття не мав, що Наумик аж такий затятий захисник концертування на старих органах, котрі, згідно з Юрковим поясненням, на відміну від новітніших, гучніших і переоснащених технікою, зберегли ще круглий, непорепаний від зайвого роздмухування живий звук, здатний проникати крізь стіни і ще щось, чого вже Панас не добрав, а Наумик згодом не уточнив, хоча на це 0 нього не бракувало нагоди, оскільки Наумик намагався тоді мало не щодня брати Панаса з собою) й випитувати про Євгенове воскресіння, довго зупиняючися на кожній подробиці з проханням повторити щойно розповіджене, а зокрема допитуючися, і то досить прискіпливо, ніби Панас щойно не відповідав йому зовсім виразно, що таки ні, — чи не грав хто під час Євгенового воскресіння на органі?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”