Словник Української Мови
Буква
1. Видавати тріск, тріскотіти, утворюючи тріщини або розколини (про предмети, матеріали).
2. Розтріскуватися, покриватися мережею дрібних тріщин (частіше про поверхню чогось).
3. Перен. Виявляти нестійкість, внутрішні суперечності, загрозу розпаду (про явище, стосунки, ситуацію).
Приклад 1:
Ґірлянди з снігу звисли на дротах міського телефону та електрики, віти дерев почали потріскувати під тягарем вогкої, сліпучо-чистої прикраси. Чудове місто Київ одяглось у свій зимовий одяг з блискучого білого хутра.
— Тютюнник Григорій, “Вир”