1. Філософський напрям, що виник у другій половині XX століття як реакція та розвиток ідей логічного позитивізму (неопозитивізму), для якого характерна критика принципів класичної науки, уявлення про історичну та соціальну обумовленість наукового знання, відмова від жорсткого емпіризму та акцент на теорії, що змінюються.
2. У ширшому значенні — сукупність різноманітних філософських концепцій у межах філософії науки (наприклад, теорія Томаса Куна, критичний раціоналізм Карла Поппера), які заперечують чи суттєво переосмислюють основні постулати позитивізму щодо абсолютної об’єктивності, кумулятивного розвитку та однозначності наукового методу.