Словник Української Мови
Буква
1. У Речі Посполитій та Великому князівстві Литовському — стан вільних людей, переважно селян, які не належали до шляхти або духовенства; простолюд, міщани та селяни.
2. У сучасному вжитку (зазвичай історичному) — ширші верстви населення, народ, прості люди в суспільстві.
Приклад 1:
Казали, щоб тільки гетьман зсилався з Москвою, щоб поза ним не приймали листів ні від кого, бо то будуть навіти, пасквілі, щоб, окрім Києва, більше ніде московських ратників не було, а коли московське військо надсилатимуть на Україну, то щоб воно було під рукою гетьмана, щоб і козаки, й посполиті стояли під судом гетьманським, а не московським, щоб українська церква перебувала під рукою царгородського патріарха й була осібною від московської церкви, щоб скрізь по Україні закладалися школи “всякого язика”, де і як хто бажатиме. Зложивши умови, кілька разів виправивши їх, переписавши, послали до Трубецького з Яциною та полковником Дорошенком.
— Франко Іван, “Мойсей”