Тлумачення із “Словника української мови”* П О СПІХОМ , присл. Дуже швидко , поспішаючи ; похапки , похапцем . Він поспіхом почав збиратися додому ( Стельмах , Щедрий вечір , 1967, 134); Мимо двору йде з клунком Горпина , йде поспіхом , не розглядається , а пильним поглядом стежку оре (Гуц., Скупана .., 1965, 130); // Наспіх , нашвидку . – Все це ми продумаємо не поспіхом , – розважливо проказав Олексій ( Логв ., Літа .., 1960, 46). Тлумачення із “Словника української мови”* П О СПІХ , у, ч. 1. Дія і стан за знач. поспіш а ти . Скорий поспіх – людям посміх (Номис, 1864, № 5580); Служба поштова більше , може , ніж яка-будь інша , крім залізничої [ залізничної ] , вимагає строгої пунктуальності і уваги , зверненої на кожду найменшу дрібницю , а при тім якнайбільшого поспіху (Фр., II, 1950, 313); Жірондист кидається до пера , рука тремтить від поспіху і непевності в думках , далі він кидає перо , нічого не написавши (Л. Укр., II, 1951, 178); Підсвідома певність небезпеки викликає поспіх (Ю. Янов., І, 1958, 149); Поспіх [Мацієвського] передавався інженерам , технікам , десятникам і всьому півторатисячному загону робітників ( Ле , Міжгір’я , 1953, 148). Без п о спіху – не поспішаючи , не хапаючись ; неквапливо , без метушні , повагом . Без зайвого поспіху , розважно давав Богун свої накази ( Кач ., Вибр., 1947, 276); Василинка і робить все без метушні , і мову веде неквапливо , і обідає без поспіху , вона мовби якось і Лінину нервовість вгамовує своєю поважністю , заспокоює рівною тихою усмішкою , і здоров’ям , і поглядом на світ ( Гончар , Тронка , 1963, 271); За п о спіхом ; З п о спіху – поспішаючи ; через те , що поспішав ( поспішала і т. ін.). – А де ж твій картуз ? Лап він за голову , – нема картуза .. Мабуть , як вискакував зо зрубу , якась гілляка збила , а він за поспіхом і не помітив того (Гр., І, 1963, 448); Увійшовши у вагон , черниці заметушились, шукаючи місця й не бачачи з поспіху , де є вільне (Григ., Вибр., 1959, 370); З поспіху , а то з перестраху Улянка спотикалась і розсип а ла без пуття пісок (Л. Укр., III, 1952, 665); З п о спіхом : а) дуже швидко . – А де ж ваші діти ?.. Максим вклонився і з поспіхом задроботів [ задріботів ] : – От вони , старшино ! ( Коцюб ., І, 1955, 37); б) похапки , похапцем . З гарячковим поспіхом припала [Гінда] до скриньочки , де держала між своїми речами в коробці від сірників кількома шматочками зав’язані гроші ( Кобр ., Вибр., 1954, 72); У (в) п о спіху – поспішаючи , кваплячись . – Панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки так шпарко , що в поспіху покалічив свинячі ноги (Фр., III, 1950, 212). 2. заст., рідко . Успіх . Почав Якимко вчитись. Не раз тішив він батька і вчителів незвичайним поспіхом у науці (Н.- Лев ., І, 1956, 176); Бажаю Вам всякого поспіху на науковому полі (Л. Укр., V, 1956, 168).
поспіхом
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Це усвідомлення так несподівано налетіло на неї, випорожнивши й осамітнивши її, що попервах їй здалося: в цю мить її поклали в домовину, бо не стало для кого жити: адже всі її діти, добігши в чужому для неї світі зайвих статків, провадили власне життя і її вже не потребували, навіть коли (щоправда, дедалі рідше, тільки то, — знову ж таки, — переважно від неї залежало) й запрошували до себе (зрештою, чи ж вона не їздила до обох — старшого й наймолодшого синів, до Кості-лікаря в Родайленді з його скоробагатьківською віллою, загромадженою рококовим сріблом і бронзою, з його двома вимозаїкованими на особливе замовлення басейнами в хаті і в садку, з його моторовою яхтою й жінкою-чужинкою, до передчасно облисілого Омеляна; удатного маклера у Філадельфії, в якому вона ледве розпізнавала свого світло-кучерявого сина, котрий після війни ще десятилітнім хлопчиком на сміх усієї родини заробляв продажем старого залізяччя й поштовими значками перші кишенькові гроші, а тепер торгував нерухомостями, які витиснули з його голови й серця все, заради чого було варто жити на світі, та в середущої дочки в Сіднеї гостювала деякий час, котра так і не переконала надто старосвітську матір бодай раз поїхати з австралійським зятем і двома онуками на полювання на кенгуру), де вона, як ніколи, чулася зайвою й обкраденою в чомусь найсуттєвішому, не мігши прийняти того метушливого світу, в який із хворобливим поспіхом всотувалися її діти й онуки, із року в рік слабше володіючи українською мовою, за межами котрої для Бондаренчихи починалося царство бездушних монстрів, що на її очах (і цього її серце не витримувало, бодай би очі не бачили!) поглинало її власну плоть і кров, роблячи з її удатливих нащадків чужоземних дурбасів.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”