посол

Приклад 1:
Це також дипломат і поет, посол Венеції до козаків Альберто Віміна да Ченеда (насправді Мікеле Б’янкі), що розкуштувавшися в місцевих медах і настоянках, не побажав їхати назад та й так і лишився при Низовому Військові під іменем писаря Михаська П’янки, скінчивши білою гарячкою в Буджацьких степах. Це також син блудного цигана і 215 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ капуанської пралі П’єтро Моґільяні, що перейшовши у грецьку віру, вибився в митрополити, а потім заснував у Києві акаде­ мію, де навчали, за італійським зразком, семи вільних наук; до решти своїх днів цей поважний ієрарх не міг позбутися м’якого романського акценту у вимові, через що так і кликано його «волохом» або «молдаванином».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Натомість вернувся до нас «пан посол Онуфрійчук» — його взято до Берліна. Д-чі страшенно роз’юриндились, ображені, просто обурені, що не їдуть до Берліна — sic!
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”

Приклад 3:
Навесні 1654 року прибув до Криму як посол Речі Посполитої, щоб схилити кримського хана до спілки проти козаків. Завдяки його дипломатичним зусиллям і через відмову гетьмана Б.Хмельницького розірвати військово-політичний договір (1654) із Московським царством кримський хан Махмед IV Герай (1610—1674) став військовим союзником Речі Посполитої.
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”