Словник Української Мови
Буква
1. Обряд прощання та остаточного розставання з померлою людиною, що включає відспівування, прощання, перенесення тіла до місця останнього спочинку та його вшанування.
2. Процесія, похоронна хода, яка супроводжує тіло померлого до місця поховання або кремації.
3. Саме дійство, церемонія, пов’язана з похованням або кремацією тіла померлого.
Приклад 1:
Доки людина здатна розривати ці кола, доти вона справді жива й творча… У грудні ми поїхали в Черкаси на похорон Василя: Дзюба, Світличний, Сверстюк, Леонід Коваленко, Алла Горська… Ми з Аллою несли за труною кетяги калини й червону китайку. Було дуже холодно, і ми вмовляли Івана Дзюбу з огляду на його здоров’я не знімати шапку, але він уперто зривав її з голови… Невдовзі організували в Києві у Клубі медінституту вечір пам’яти В. Симоненка.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Так, коли трапилася трагедія з Аллою Горською, я кілька днів узагалі не ходила на роботу (підготовка виставки її робіт у художній майстерні, підготовка до похорону, сам похорон), і це, на диво, обійшлося без санкцій. Усе змінилося починаючи зі зловісного 1972-го.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”