по-дурному

Приклад 1:
), внаслідок чого віднині його, Івана, котрому досі завжди бракувало любови, затишку й ласки, і вистачало на всіх, — новина, якою він міг поділитися хібащо з єдиним Богданом Біланюком, давнім, вирозумілим приятелем, знаючи, що той не лише не виплескуватиме язиком за першої- ліпшої нагоди про те, що зараз діється в його, Івановому, серці, а й не дошпортуватиметься по-дурному (на подобу тих, кого мама не навчила витримки), сіючи дошкульні сумніви, йк і чому це взагалі сталося навіть у тому випадку, якби обставини, спричинилися до цього, й не виглядали б так ясно, як тепер, коли без жодних вагань і розмірковувань сам собою напрошувався єдиний можливий висно- вик, а саме: йому, Іванові, винятково поталанило, адже якби Іринин кентаврисько не поламав йому ребер, змусивши його проти власної волі вилежуватися, і то значно довше, ніж він сподівався, в лікарні, він, Іван, ніколи не второпав би того, що цієї миті вогненними водограями до найглухіших закутин заповнювало його єство, хоча Богдан, як це здалося Іванові, досить мляво зареаґував на його, не виключене, й дійсно дещо забурхливу сповідь. Звісно, Іванові й на думку не спало, що Богдан тільки тому так мляво зареаґував на його сповідь, що його, Іванові, оповідки зненацька діткнули Богдана за живе, а що Богдан не годен був одразу потамувати болю, який кущем отруйних колючок обпалив йому середину, скаламутивши душу й мозок, то саме Богданів хвилевий брак рівноваги Іванові й видався незвичайною млявістю, в яку той, мовляв, заліг на зимову сплячку, замість належно вислухати, його, Івана, як це Богдан досі щоразу й вислуховував, бож звідки було Іванові здогадатися, що Богдан, його давній, справді не раз, здавалося, в біді випробуваний приятель, йому, Іванові, заздрить, коли ця безглузда давучка заздрість на самого Богдана звалилася, як грім з ясного неба, змусивши його, Богдана, який раніше (а тоді хіба не було на те значно більше підстав, ніж тепер?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”