Словник Української Мови
Буква
1. Широка та глибша ділянка річища ріки між двома перекатами або порогами, що характеризується повільнішою течією.
2. Застаріле або поетичне позначення водного простору — ріки, озера, моря; водна гладь, поверхня води.
3. (У спеціальній термінології) Ділянка русла водотоку (річки, каналу) з однорідними гідрологічними та морфологічними характеристиками.
4. (У географії) Довга, витягнута западина між пагорбами або горбами, часто заболочена.
Приклад 1:
Я, наловивши риби, тільки виплив на плесо душогубкою, — хотів на той бік передатися, — а він вчепився цупко лапою за днище та й ані руш! Ще трохи — затопив би!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
По молитві, промовивши «ні», Місяць воду цілує сухими від воску губами… «За медами — полин, як плесо, і бджоли мови…» За медами — полин, як плесо, і бджоли мови — В апогеї нестерпного, дотики жалять гострі. Це запилення світу — воістину ярмаркове, А прощання з тобою — мов чорний мох на помості.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Приклад 3:
Бодай би всох! Я, наловивши риби, тiльки виплив на плесо душогубкою, – хотiв на той бiк передатися, – а вiн вчепився цупко лапою за днище, та й анi руш! Ще трохи – затопив би! Ну й я ж не дурень: як засяг рукою за бороду, то й замотав, як мичку, та ножика з-за пояса, – бiгме, так i вiдтяв би!
— Українка Леся, “Лісова пісня”