піп

1. Священнослужитель у православній та греко-католицькій церквах; священник, ієрей.

2. Розм. Про будь-якого християнського священнослужителя.

3. Перен., зневажл. Про людину, яка поводиться наче священнослужитель, вдає з себе мораліста або читає повчальні нотації.

Приклади вживання

Приклад 1:
Хрест у ру­ках, свічка в го­ло­вах… Та ж ба­ба – тільки очі зап­лю­щи­ла, РОТ зціпи­ла… Прий­шов піп, дяк, зійшли­ся лю­ди, узя­ли ба­бу, од­нес­ли на кла­до­ви­ще, опус­ти­ли в яму, заг­реб­ли… Мот­ря пла­че. Чіпка не пла­че… Йо­му тільки чо­гось страш­но, жал­ко… “Не­ма ба­би…- ду­має він.- Умер­ла ба­ба… не бу­де більше ба­би… Смерть узя­ла ба­бу­сю… лю­та смерть… А що ж то за смерть?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Для нього кожен піп є піп, і всі вони, на його думку, однакові. А ще більше не знає він, що «жива» церква, то церква, якою справжні служителі Бога погорджують за її продажність і загравання з лукавим; на його думку, всі однакові.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Частина мови: іменник (однина) |