Словник Української Мови
Буква
1. Робити когось або щось залежним від себе, своєї волі, встановлювати над кимось, чимось свою владу, контроль або вплив; ставити в підлегле, залежне становище.
2. Пристосовувати, спрямовувати якісь дії, зусилля або ресурси для досягнення певної мети, робити їх функціонально залежними від неї.
3. У граматиці: встановлювати синтаксичний зв’язок між словами в реченні, за якого одне слово (підрядне) залежить від іншого (головного).
Приклад 1:
Водночас у суспільстві клановому й максимально збюрократизованому він звикав підпорядковувати себе колективу, підкоряти особисті інтереси громадським. Кожен китаєць був переконаним патріотом; куди б не закинула його доля, він мріяв на схилі віку повернутися до рідної оселі й знайти останній притулок на рідному цвинтарі.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”