Словник Української
1. Людина, яка вживає архаїзми або наслідує старовинний стиль у мові, літературі, мистецтві чи поведінці.
2. Прихильник або представник архаїзму в мистецтві, що прагне відтворити стародавні, примітивні форми.
3. Дослідник, знавець або колекціонер старовинних речей, пам’яток старовини.
1. Розділ мовознавства, що вивчає архаїзми — застарілі слова, словосполучення, граматичні форми та синтаксичні конструкції, а також закономірності їх виходу з активного вжитку.
2. Сукупність архаїзмів, характерних для певної мови, мовного стилю, твору певного автора або історичного періоду.
1. Властивий архаїзму, що містить архаїзми; такий, що використовує застарілі слова, форми, стилістичні прийоми.
2. Який належить до давніх часів, стародавній; такий, що вийшов із вжитку, застарілий.
3. У мистецтві: такий, що наслідує чи відтворює давні, переважно античні, художні форми, стиль; архаїчний.
Міждисциплінарна наука, що досліджує астрономічні знання та спостереження стародавніх народів, аналізуючи археологічні пам’ятки (мегалітичні споруди, орієнтацію храмів, наскельні зображення тощо) для відтворення їхніх уявлень про Всесвіт, календарних систем і ритуальних практик, пов’язаних із небесними тілами.
1. (геол.) Найдавніший еон в геологічній історії Землі, що тривав від утворення планети (близько 4,6 млрд років тому) до початку протерозою (приблизно 2,5 млрд років тому); інша назва — архей.
2. (геол.) Відповідний цьому еону комплекс гірських порід, що утворилися в найдавнішу геологічну епоху.
1. (геол.) Який належить до археозою, найдавнішого геологічного часу в історії Землі, що характеризується формуванням первинної земної кори, появою перших форм життя (бактерій, цианобактерій) та відкладенням найдавніших порід.
2. (перен.) Дуже давній, прадавній, первісний (за зовнішнім виглядом, станом або походженням).
1. Пов’язаний з археологією та нумізматикою як суміжними науковими дисциплінами, що вивчають матеріальні сліди минулого та монети відповідно.
2. Створений на основі або для дослідження археологічних знахідок, серед яких є монети (наприклад, про археолого-нумізматичну експедицію, колекцію, каталог).
1. (в біології) найдавніший, примітивний тип організації клітини, що не має чітко оформленого ядра (нуклеоїд); прокариотична клітина.
2. (в історії та археології) умовна назва найдавнішого періоду в історії людської культури, що передує палеоліту та відноситься до епохи первісних предків людини (гомінід).
1. Напрямок палеомагнетизму, що вивчає залишкову намагніченість археологічних об’єктів (кераміки, печей, кованих виробів тощо) для датування та реконструкції технологій їх виготовлення.
2. Властивість археологічних артефактів зберігати залишкову намагніченість, що виникла під час їхнього нагрівання в минулому (наприклад, при випалі або ковці).
1. Назва викопного птахоподібного динозавра (Archaeornis), що жив у юрському періоді; вважається однією з найдавніших відомих птахоподібних рептилій, близькою до археоптерикса.
2. У широкому вжитку — застаріла або рідковживана назва для археоптерикса, викопної тварини, що поєднує ознаки плазунів і птахів, яку часто називають першим або найпримітивнішим птахом.