Словник Української
1. У медицині — порушення схеми тіла, при якому людина втрачає відчуття власних частин тіла або внутрішніх органів; відчуття їх відсутності або чужості.
2. У психіатрії — симптом, що характеризується втратою відчуття власного тіла або його окремих частин, часто спостерігається при деперсоналізації, шизофренії та інших психічних розладах.
1. Який стосується асиміляції, призначений для неї або сприяє їй; властивий асиміляції.
2. У лінгвістиці: такий, що належить до фонетичної асиміляції (зближення, уподібнення сусідніх звуків у мовленні).
Процес засвоєння, поглинання однієї речовини іншою, перетворення їх на однорідну масу, особливо в біологічних та хімічних системах.
У соціології та етнології — процес втрати однією спільнотою (етнічною, мовною, культурною) своїх відмінних ознак і набуття рис іншої, домінуючої спільноти, що часто призводить до повного злиття з нею.
У лінгвістиці — фонетична зміна, при якій один звук мови набуває ознак сусіднього звука, стаючи подібним до нього (наприклад, дзвінкий приголосний перед глухим може оглухнути).
1. Особа, яка внаслідок асиміляції втратила зв’язок зі своєю національною культурою та мовою, перейнявши мову, культуру та самосвідомість іншого, зазвичай домінуючого, народу.
2. (у мовознавстві) Звук мови, що утворився внаслідок процесу асиміляції (зближення, уподібнення) сусідніх звуків за якимись ознаками (наприклад, за дзвінкістю, місцем творення).
1. (лінгв.) Такий, що стосується асиміляції звуків мови, тобто уподібнення сусідніх приголосних за дзвінкістю/глухістю або м’якістю/твердістю.
2. (соціол., політ.) Пов’язаний з асиміляцією (злиттям) однієї етнічної чи соціальної групи з іншою, спрямований на таке злиття, що призводить до втрати оригінальних культурних ознак.
Пряма лінія, до якої необмежено наближається крива (наприклад, гіпербола), але ніколи не перетинає її або перетинає в нескінченності.
У переносному значенні — межа, крайня точка, до якої щось наближається, але не може досягти.
1. У математиці: властивість функції або послідовності, що описує її поведінку при прагненні аргументу до певної граничної точки (наприклад, до нескінченності або до нуля), часто виражена через іншу, простішу функцію.
2. У математиці та інформатиці: розділ, що вивчає граничну поведінку функцій, а також оцінка ефективності алгоритмів при зростанні обсягу вхідних даних, що виражається за допомогою асимптотичних позначень (наприклад, “O”-велике).
1. (у математиці) такий, що стосується асимптоти або має її властивості; що необмежено наближається до певної кривої, прямої чи значення, але ніколи не перетинає його або не досягає його за кінцеву кількість кроків.
2. (у науці та техніці, перен.) такий, що описує граничну поведінку системи, процесу чи функції при прагненні певного параметра до нескінченності або до нуля; наближений, що стає тим точнішим, чим більше (або менше) стає аргумент.
1. У математиці — таким чином, що характеризується асимптотою, тобто наближенням до певної кривої або прямої, коли змінна прямує до нескінченності або певної граничної точки, без їх фактичного перетину або збігу.
2. У ширшому науковому та технічному вживанні — так, що описує граничну поведінку або наближення до певного стану, значення або межі при необмеженому зростанні (або спаданні) одного з параметрів, при цьому різниця може ставати як завгодно малою, але часто не перетворюється на нуль.
1. (у математиці) такий, що стосується асимптоти або має її властивості; що наближається до певної кривої або прямої, але ніколи не перетинає її.
2. (переносно, у техніці, науці) такий, що характеризується наближенням до граничного стану або значення, яке практично недосяжне, але до якого можна як завгодно близько підійти.