Словник Української
1. Позбавлений смислового значення, що не має семантичного змісту; беззмістовний, безглуздий.
2. У лінгвістиці: такий, що не виражає самостійного лексичного значення, а виконує лише граматичну або формальну функцію (наприклад, деякі префікси, сполучники).
1. Мова програмування низького рівня, яка дозволяє писати програми, використовуючи мнемонічні позначення машинних команд та інструкцій процесора конкретної комп’ютерної архітектури.
2. Спеціалізована комп’ютерна програма (транслятор), що перетворює вихідний код, написаний на мові асемблера, у виконуваний машинний код (об’єктний файл).
1. Процес створення машинного коду з вихідного коду, написаного на мові асемблера, шляхом перетворення мнемонічних інструкцій та символічних адрес у двійкові команди, зрозумілі процесору комп’ютера; компіляція асемблерного коду.
2. Рідко вживана назва для процесу складання, збирання окремих частин у єдине ціле (за аналогією з англійським “assembling”).
1. Власна назва міжнародної компанії, що спеціалізується на виробництві та продажу високоякісних засобів для догляду за шкірою, волоссям і тілом, заснована в Швейцарії.
2. (У медицині) Відсутність або втрата здатності розуміти або використовувати знаки та символи (жести, міміку, піктограми), що виникає внаслідок ураження певних ділянок головного мозку; семантична агнозія.
1. У медицині — порушення схеми тіла, при якому людина втрачає відчуття власних частин тіла або внутрішніх органів; відчуття їх відсутності або чужості.
2. У психіатрії — симптом, що характеризується втратою відчуття власного тіла або його окремих частин, часто спостерігається при деперсоналізації, шизофренії та інших психічних розладах.
1. Який стосується асиміляції, призначений для неї або сприяє їй; властивий асиміляції.
2. У лінгвістиці: такий, що належить до фонетичної асиміляції (зближення, уподібнення сусідніх звуків у мовленні).
Процес засвоєння, поглинання однієї речовини іншою, перетворення їх на однорідну масу, особливо в біологічних та хімічних системах.
У соціології та етнології — процес втрати однією спільнотою (етнічною, мовною, культурною) своїх відмінних ознак і набуття рис іншої, домінуючої спільноти, що часто призводить до повного злиття з нею.
У лінгвістиці — фонетична зміна, при якій один звук мови набуває ознак сусіднього звука, стаючи подібним до нього (наприклад, дзвінкий приголосний перед глухим може оглухнути).
1. Особа, яка внаслідок асиміляції втратила зв’язок зі своєю національною культурою та мовою, перейнявши мову, культуру та самосвідомість іншого, зазвичай домінуючого, народу.
2. (у мовознавстві) Звук мови, що утворився внаслідок процесу асиміляції (зближення, уподібнення) сусідніх звуків за якимись ознаками (наприклад, за дзвінкістю, місцем творення).
1. (лінгв.) Такий, що стосується асиміляції звуків мови, тобто уподібнення сусідніх приголосних за дзвінкістю/глухістю або м’якістю/твердістю.
2. (соціол., політ.) Пов’язаний з асиміляцією (злиттям) однієї етнічної чи соціальної групи з іншою, спрямований на таке злиття, що призводить до втрати оригінальних культурних ознак.
Пряма лінія, до якої необмежено наближається крива (наприклад, гіпербола), але ніколи не перетинає її або перетинає в нескінченності.
У переносному значенні — межа, крайня точка, до якої щось наближається, але не може досягти.