• артесонадо

    Артесонадо — це дерев’яна стеля наборної конструкції, що складається з кесонів, рясно прикрашена витонченим різьбленням та яскравими розписами. Цей стиль виник у мавританській народній архітектурі Іспанії, згодом, у добу Відродження, його почали застосовувати й в інших державах. Пізніше він набув популярності в бароковій архітектурі країн Латинської Америки та інших регіонів світу.

  • артефакт

    Предмет, створений або змінений людиною.

    Феномен, що не є природним для досліджуваного об’єкта та викривляє результати наукового пізнання.

    Штучне утворення, яке з’являється в ході експерименту чи аналізу як наслідок впливу на об’єкт самими методами дослідження.

    Явище, процес, предмет або його властивість, виникнення якого в умовах спостереження майже неможливе з природних причин; його присутність свідчить про навмисне втручання в процес або про дію неврахованих факторів.

    Утворення чи процес, що спостерігається при вивченні живого організму, але не притаманний йому в звичайному стані.

    **Археологічний артефакт** – об’єкт, виготовлений людиною, елемент матеріальної культури, що несе інформацію про минулі часи: знаряддя праці, зброя, одяг, релігійні та ритуальні речі тощо; пам’ятка археології.

    **Статистичний артефакт** – хибний або спірний логічний висновок, що може вводити в оману.

  • артизм

    Артизм — це вміння виконувати щось на найвищому рівні майстерності, з віртуозністю та художньою виразністю.

    Наприклад, декламація вірша “Якби ви знали, паничі” у виконанні Насті, сповнена глибокого піднесення та щирої артистичності, викликала у глядачів шквал аплодисментів та сльози (Вас., II, 1959, 194).

    Інший приклад: у творі Рильського згадується, що й досі знавці прославляють тонке мистецтво та майстерність, проявлені ним у рибальстві (Рильський, Поеми, 1957, 228).

  • артикль

    Артикль — це граматична частка, яка існує в окремих мовах і вживається разом з іменником. Вона може слугувати для вираження граматичного роду, а також для вказівки на означеність чи неозначеність предмета мови.

    Означений артикль використовується тоді, коли мова йде про конкретний, відомий співрозмовникам предмет або особу.

  • артикул

    1. Заст. Окремий пункт, параграф або стаття в офіційному документі, такому як закон, договір, статут чи розпорядження. Уривок із твору Франка ілюструє це: лев, проголошуючи свою волю, посилається на перший артикул конституції. Інший приклад згадує артикули, внесені до статуту Львівського братства.

    2. Позначення або різновид певного виробу, товару. Як приклад наведено, як херсонські майстри почали виробляти новий тип (артикул) штапельної тканини у клітинку, давши йому назву «південна».

    Заст. Військова команда або прийом рушничної муштри. У творі Котляревського йдеться про навчання мушкетного артикулу, а Гончар описує, як персонаж старанно виконував єфрейторські артикули.

  • артикулювати

    У лінгвістиці це недоконаний перехідний дієслово, що означає вимовляти мовні звуки, задіюючи органи мовлення.

  • артикулюватися

    У лінгвістиці: пасивна форма до дієслова «артикулювати». Використовується для позначення способу утворення звуків мовлення. Зокрема, про парні дзвінкі та глухі приголосні кажуть, що вони артикулюються однаково, а різняться лише тим, чи супроводжуються голосом (дзвінкі), чи ні (глухі) (Худ. чит., 1955, 31).

  • артикулятор

    Цей пристрій імітує ключові рухи нижньої щелепи людини. Його застосовують для аналізу оклюзії пацієнта та виробництва різноманітних зубних протезів, таких як повні та часткові конструкції, мостоподібні протези, коронки та інше.

  • артикуляційний

    Артикуляційний (лінгвістика) — прикметник, що описує те, що належить до артикуляції або пов’язане з нею.

    Артикуляційна база мови — це сукупність мовленнєвих навиків, засвоєних носіями певної мови, які сформовані під впливом її фонетичної системи та стосуються вимови звуків (за: «Словник лінгвістичних термінів», 1957, с. 17).

  • артикуляція

    У лінгвістиці термін «артикуляція» означає рухову активність органів мовлення, необхідну для утворення мовного звука, а також конкретну конфігурацію цих органів під час його виголошення.

    Наприклад, для покращення дикції важливо спочатку опанувати правильну артикуляцію (Худ. чит., 1955, 35).

    Дифтонги є прикладом звуків з неоднорідною артикуляцією, де один із їхніх компонентів виражений сильніше за інший (Нариси з діалектології, 1955, 21).