Словник Української
1. Музичний напрям або принцип композиції, що відмовляється від тональної організації музичного матеріалу, тобто від централізації навколо певного тонічного центру (тоніки) та функціональних зв’язків між акордами, характерних для мажоро-мінорної системи.
2. Музична система, що виникла на початку XX століття, в якій усі дванадцять звуків темперованого звукоряду вважаються рівноправними, а їх поєднання не утворює традиційної тональної тяги до головного тону.
1. (муз.) Позбавлений тональності, тобто такий, що не має чітко вираженої центральної тоніки (основного тону) та функціональних зв’язків між звуками; організований за іншими, ніж у тональній музиці, принципами.
2. (перен.) Позбавлений внутрішньої гармонії, єдності, цілісності; дисгармонійний, розладний.
1. У музиці: принцип композиції, за якого відсутня тональна організація звукового матеріалу, тобто не визначено центральний тон (тоніку) та не діє функціональна система мажору чи мінору; атональність.
2. У літературознавстві та риториці: навмисне порушення інтонаційних норм мовлення для досягнення певного художнього чи стилістичного ефекту.
1. (у медицині) що стосується атонії, характеризується атонією; такий, що має ослаблений тонус, знижену напругу (про органи, тканини тощо).
2. (у лінгвістиці) що не має наголосу; ненаголошений.
1. (у медицині) стан, що характеризується зниженням або відсутністю тонусу (нормального напруження) гладеньких або поперечно-смугастих м’язів, м’язових стінок внутрішніх органів або судин.
2. (переносно, книжн.) в’ялість, безсилля, апатичність; стан, що позбавлений енергії, життєвої сили, напруженості.
1. (медич.) Патологічний стан, що характеризується значним ослабленням або повною втратою тонусу (пружного напруження) тканин, зокрема м’язів або судин.
2. (перен., рідко) Втрата життєвої енергії, бадьорості, інтересу до чого-небудь; апатія, млявість.
1. (у медицині) Пов’язаний з атопією — спадковою схильністю до алергічних реакцій, що виникають при контакті з певними речовинами (алергенами) навколишнього середовища та виражаються в таких захворюваннях, як атопічний дерматит, бронхіальна астма, алергічний риніт тощо.
2. (у біології, рідше) Той, що характеризується незвичайним або нетиповим розташуванням; відхилений від нормального положення.
1. (у медицині) Спадкова схильність організму до надмірної продукції імуноглобуліну E (IgE) у відповідь на вплив звичайних речовин з навколишнього середовища (алергенів), що призводить до розвитку алергічних захворювань, таких як атопічний дерматит, алергічний риніт, бронхіальна астма.
2. (у біології, рідше) Відхилення від норми, аномалія розташування або будови органу чи тканини.
1. Вища посадова особа в системі юстиції деяких країн (зокрема США, Великобританії, Канади), яка очолює державне обвинувачення, представляє інтереси держави в суді та є головним юридичним радником уряду.
2. У Великій Британії та низці країн Співдружності — міністр юстиції та генеральний прокурор, який одночасно очолює відповідне відомство (Attorney General’s Office) і є членом уряду.
3. У США — головний юридичний службовець штату, який обирається населенням або призначається губернатором і виконує функції головного правового радника та представника інтересів штату в судових справах.
1. (мед.) Застаріла назва хінінофену — синтетичного лікарського препарату, який раніше застосовували при подагрі та інших захворюваннях суглобів для зменшення болю та запалення.
2. (хім.) Торгова назва деяких похідних хіноліну, що використовувалися в медицині як анальгетики та антипіретики.