Словник Української
1. У біології: гіпотеза, згідно з якою організми розвиваються з неопліднених статевих клітин (наприклад, яйцеклітин) без запліднення; самопородження.
2. У психології та медицині: метод самовнушення, саморегуляції психофізіологічного стану та відновлення працездатності, заснований на розслабленні та концентрації уваги на певних відчуттях або формулах.
Самогіпноз — стан гіпнотичного трансу, який людина викликає у себе самостійно, без участі гіпнотизера, зазвичай шляхом самовнушення, концентрації уваги та розслаблення.
1. Який стосується атракціону (розважального пристрою чи видовища), призначений для нього або властивий йому.
2. Який має характер видовищної, захоплюючої вистави; ефектний, вражаючий.
1. У давньогрецькій міфології — цар Мікен, син Пелопа та Гіпподамії, батько Менелая та Агамемнона, чоловік Аеропи, відомий через прокляття роду Атрідів, що призвело до низки трагічних подій (вбивства, подружня зрада, батьковбивство).
2. У переносному значенні — символ родового прокляття, невблаганної долі або трагічної спадковості в родині.
Атремія — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.
Атрепсія (від грец. ἀτροφία — виснаження) — медичний термін, що означає важку форму гіпотрофії або атрофії у дітей раннього віку, яка характеризується різким виснаженням, загальною слабкістю, порушенням обміну речовин та затримкою психофізичного розвитку, часто внаслідок тривалого недоїдання або важкого порушення травлення й засвоєння поживних речовин.
1. (мед.) Пов’язаний з атрепсією — важким розладом харчування та розвитку у дітей раннього віку, що характеризується прогресуючим зниженням ваги, загальною слабкістю та затримкою психомоторного розвитку.
2. (перен.) Вкрай виснажений, знесилений, що має ознаки крайньої недоїдання та дистрофії (зазвичай про дитину).
1. (в мистецтвознавстві, літературознавстві) Пов’язаний з атрибутацією, тобто з установленням автора, часу, місця створення або належності певного твору мистецтва, пам’ятки письменства тощо; що стосується визначення авторства.
2. (в юриспруденції) Такой, що стосується атрибуції — приписування певних дій, намірів або відповідальності конкретній особі чи суб’єкту.
1. (Про прикметник) Здатний виконувати в реченні як атрибутивну (означення), так і предикативну (частина складеного присудка) синтаксичну функцію; такий, що може вживатися і в значенні означення, і в значенні присудка.
2. (Про значення, функцію слова) Таке, що виражає означення предмета (атрибутивність) або ж ознаку, що приписується предмету в рамках присудка (предикативність).
1. Сукупність предметів, які є характерними, відмінними ознаками чого-небудь, символізують певну діяльність, організацію, явище тощо (наприклад, прапори, емблеми, значки, форменний одяг).
2. У мистецтві: супутні, другорядні деталі, предмети на зображенні, що доповнюють характеристику дійових осіб або обстановки.