Апоастрон — у подвійних зоряних системах: точка на орбіті однієї зірок, найвіддаленіша від іншої зірки; апокастр.

Апобазидія — у мікології: тип базидії (спороносного органа) у деяких грибів, що має форму булави з розширеною верхівкою, де на стеригмах утворюються базидіоспори.

1. У давньогрецькій міфології — свято на честь Аполлона, що відзначалося в Афінах щорічно протягом семи днів у місяці таргеліоні (травень-червень).

2. У сучасній науковій термінології (історія, культурологія) — рідкісний термін для позначення цього конкретного давньогрецького свята або періоду його проведення.

Апогаметія — у ботаніці: тип розмноження деяких рослин, при якому зародок утворюється без запліднення з клітин заростка (гаметофіта).

Апогамогонія — у ботаніці: форма апоміксису, при якій зародок утворюється без запліднення з незрілої статевої клітини (наприклад, з яйцеклітини або іншої клітини зародкового мішка).

1. У ботаніці: найвища точка розвитку рослини, коли вона досягає максимальної вегетативної маси та починає період цвітіння і плодоношення.

2. У переносному значенні: пік, найвища точка розвитку, розквіту чого-небудь (наприклад, апогенія творчості, апогенія цивілізації).

1. Власна назва торгової марки штучного каменю, що використовується для виробництва кухонних стільниць, підвіконня та інших елементів інтер’єру; композитний матеріал на основі акрилової смоли, мінеральних наповнювачів та пігментів, що відрізняється високою міцністю, гігієнічністю та відтворенням візуальних властивостей натурального каменю.

Аподейтика — у давньогрецькій філософії, зокрема в логіці Арістотеля, демонстративна наука, що ґрунтується на аподиктичних (незаперечних, достовірних) доказах і силогізмах, на відміну від діалектики, яка оперує ймовірними судженнями.

Аподейтика — у сучасній термінології (рідковживане): логічна теорія строго наукового, аподиктичного пізнання; вчення про достовірні, необхідні та універсальні істини, що доводяться з необхідністю.