1. Процес руйнування поверхні або структури внаслідок хімічного або механічного впливу.
2. У медицині — пошкодження цілісності тканин, зокрема судинних стінок, що виникає через їхнє роз’їдання при запаленнях або формуванні виразок.
Словник Української Мови
1. Процес руйнування поверхні або структури внаслідок хімічного або механічного впливу.
2. У медицині — пошкодження цілісності тканин, зокрема судинних стінок, що виникає через їхнє роз’їдання при запаленнях або формуванні виразок.
Ароїдні — це родина однодольних рослин, представники якої переважно є багаторічними травами з кореневищем, великим, часто прикореневим листям. До цієї групи також належать ліани, епіфіти та дерева.
Більшість рослин цієї родини містять токсичні речовини, зокрема алкалоїди та глюкозиди. Окремі види знайшли застосування у медицині.
Чимало ароїдних культивують як декоративні кімнатні та оранжерейні рослини. У тропічних регіонах деякі види (як-от таро) вирощують для споживання в їжу.
АРИСТОКРАТ, -а, чол. Особа, що входить до складу аристократії (у другому значенні цього слова).
Як ілюстрація вживання: у творі Т. Шевченка згадуються патриції-аристократи та сенат у Римі (“А в Римі свято…”, II, 1953, 271).
У художній літературі (Н.-Лев., І, 1956, 171) персонаж порівнює бал із прийомами найвищої та найзаможнішої шляхти Варшави.
В історичному контексті (Іст. стар. світу, 1957, 84) вільних жителів Аттики поділяли на аристократів (знать) та демос — простий народ.
Аристократизм — це манера поводження, властива представникам аристократії, яка проявляється у зовнішній вишуканості, витонченості та гордовитості.
Також це поняття може означати благородство і шляхетність у поведінці або вдачі.
1. Відносний до аристократії. Наприклад: про народну трагедію, що виникла серед простого люду, а згодом була запрошена до вищого, аристократичного кола; або про владу скіфських ватажків, яка поступово позбувалася демократичних ознак і набувала рис деспотизму на користь родовитої верхівки.
2. Властивий аристократові, притаманний аристократам. Наприклад: про погляд, у якому відчувалася зневага шляхетної особи до простолюдина; або про рухи та манери, що набули певної витонченості, властивої вищому суспільству.
3. Історичне значення: такий, для якого характерна панівна роль аристократії. Наприклад: про рабовласницькі республіки, що поділялися на ті, де влада належала аристократії, та ті, де вона була демократичною.
Аристократичність — це іменник жіночого роду, абстрактне поняття, утворене від прикметника «аристократичний» у значенні 2; синонім до слова «аристократизм».
Ілюстрацією вживання є літературний приклад: героїня Ватя вагалася, чи перелазити через перелаз, оскільки в її свідомості аристократичність і демократичність несподівано вступили в запеклу боротьбу (Микола Левицький, том IV, 1956, сторінка 84).
Прислівник, утворений від прикметника «аристократичний».
Характеризує дію або прояв, властивий аристократії: витончено, вишукано. Наприклад, про тонкі манери, вирази та поводження; або про надзвичайно чисту та правильну вимову, яка навмисно виділяється.
АРИСТОКРАТІЯ, -ї, ж. 1. (вик. в одн., іст.) Тип державного устрою, за якого повнота влади зосереджена у представників багатої знаті, що передає свої права спадково.
2. (збірн.) Панівна еліта суспільства, що належить до експлуататорських класів і складається з найвищої, переважно родової, знаті. // Найбільш привілейована частина будь-якого класу чи певної соціальної групи.
АРИСТОКРАТКА, -и, іменник жіночого роду. Жіночий відповідник до іменника «аристократ». Як приклад використання: у художній літературі зустрічається репліка «Вона казала, що так поводяться всі аристократки» (Л. Укр., III, 1952, 654). Також: «Одної препишної місячної зимової ночі їхав молодий мужик з аристократкою… й обоє вони мовчали» (Коб., III, 1956, 243).
Ботанічний термін. Дивіться статтю «кірказон».