Словник Української Мови
АРИТМІЧНИЙ, -а, -е. Таке, що не має ритму; позбавлене ритмічності. Наприклад, про рух: Він нервово прохався довгою світлою кімнатою аритмічним, неритмічним кроком (Собко, Граніт, 1937, 185).
Про пульс: У малих дітей пульс часто нестійкий і може бути аритмічним, тобто нерівним із перебоями (Шк. гігієна, 1954, 80).
Аритмічність — це іменник жіночого роду, абстрактне поняття, що походить від прикметника «аритмічний».
арійка (музичне, зменшувальна форма до «арія»). У творі Миколи Левицького (том III, 1956, сторінка 224) персонаж Гануш, вимовляючи слова «Вечір чудовий. Хочеться погуляти, походити», насвистує або напівспіває якусь арійку. Для повної інформації див. статтю «арійці».
Прикметник, що стосується арійців. Як ілюстрація використання наведено цитату з твору Юрія Яновського: «Ім’я у неї, пам’ятаю, було якесь зовсім не арійське — Броня…» (1958, т. I, стор. 565).
АРІЙЦІ, -ів, мн. (однина: арієць, -йця, чол.; арійка, -и, жін.). 1. У західній етнографії та антропології XIX — початку XX століття — спочатку позначення народів, що розмовляють мовами індоіранської гілки (індійці, іранці), а згодом — усіх носіїв індоєвропейських мов.
2. У концепції нацистської расової ідеології — особи, яких зараховували до так званої «вищої» північноєвропейської раси. — *Я не можу бути спокійним, коли на площах палять [фашисти] книжки, коли за колючий дріт садовлять відомих учених тільки тому, що вони не арійці* (Рибак, Час.., 1960, 229).
АРІЄЦЬ, -йця, чол. Див. **арійці**.
АРІЙКА, -и, жін. 1. Див. **арійці**. 2. (муз.) Зменшливе від *арія*. — *Вечір чудовий. Хочеться погуляти, походити, — сказав Гануш, приспівуючи якусь арійку* (Н.-Лев., III, 1956, 224).
У давньоіранській релігії, започаткованій Зороастром, Аріман є верховним божеством зла. Він уособлює першоджерело пітьми, беззаконня та руйнівних явищ у природі, а всі інші демонічні істоти перебувають під його владою.
Аріозо — це музичний термін (іменник, незмінний), що позначає невелику за розміром арію з наспівно-речитативним характером.
Як приклад використання: у опері «Різдвяна ніч» Микола Лисенко для розкриття персонажів переважно застосовував саме цю вільно побудовану музичну форму (за даними «Української класичної опери», 1957, стор. 180).
Цей термін позначає початковий начерк або попередній ескіз, який художник виконує безпосередньо на стіні чи полотні перед створенням фрески або іншого твору живопису.
Це фортечна споруда, що домінувала над міською забудовою в період середньовіччя на території Ірану та Середньої Азії.
1. Арка — це склепінчаста конструкція у формі дуги, якою перекривають отвір у стіні або з’єднують опори моста, сусідні будівлі тощо. Для ілюстрації: у тексті згадуються хати з високими стелями, виконаними як такі склепіння (арки), прикрашені зеленню. Також описується, як містова арка нависає над річкою на кранах. У переносному значенні порівнюють бездонне літнє небо з велетенською блакитно-золотистою аркою.
2. Арка — це також декоративна споруда, що має вигляд брами зі склепінчастим завершенням. Як приклад наводиться конструкція з тонких жердин, зверху якої був портрет Леніна, а знизу — зірка. Окремим різновидом є тріумфальна арка — декоративна споруда, що встановлюється на честь знаменної події, наприклад перемоги. У художній літературі описується, як такі арки з’являлися назустріч військовим полкам.