Словник Української Мови
1. У математиці, зокрема в теорії графів — властивість графа, яка полягає в тому, що будь-яка його максимальна незалежна множина вершин є також мінімальною домінуючою множиною; властивість бути антикомплементарним графом.
2. У біохімії та імунології — властивість або стан, при якому відбувається інгібування або нейтралізація дії комплементу (системи білків крові) антитілами або іншими факторами, що перешкоджають лізису клітин.
1. (у генетиці, біохімії) Про нуклеотидну послідовність або одноланцюгову молекулу ДНК чи РНК, яка є комплементарною (доповнювальною) до певної іншої молекули та може специфічно з нею зв’язуватися, але має протилежну орієнтацію (наприклад, 3’→5′ замість 5’→3′).
2. (у молекулярній біології) Про один із двох ланцюгів ДНК, який безпосередньо не використовується як матриця для синтезу іРНК, але є комплементарним до того ланцюга, який виконує цю роль (матричного).
Ідеологічна позиція, політична доктрина або сукупність поглядів, спрямованих на критику, заперечення та боротьбу з комуністичною ідеологією, політичною практикою та тоталітарними режимами комуністичного типу.
Суспільно-політичний рух, що виступає проти комуністичних ідей, їх втілення в державному устрої та соціально-економічних системах, зокрема проти диктатури, репресій, відсутності політичних свобод та централізованої планової економіки.
1. (у математиці, про бінарну операцію) Така, що зміна порядку операндів призводить до зміни знака результату; властивість операції, яка для будь-яких елементів a та b задовольняє умову: a ∘ b = – (b ∘ a).
Властивість бінарної операції, при якій зміна порядку операндів призводить до зміни знаку результату, тобто для елементів a та b виконується рівність: a ∘ b = −(b ∘ a).
1. У математиці, зокрема в лінійній алгебрі та теорії груп: бінарна операція над двома об’єктами (наприклад, матрицями або операторами), яка дорівнює їхній сумі добутків у зворотному порядку мінус добуток у прямому порядку, тобто {A, B} = AB + BA. Це центральне поняття в алгебрах Лі та квантовій механіці.
2. У фізиці, зокрема в квантовій теорії поля: оператор або дужка, що визначає симетризований добуток операторів і є симетричним аналогом комутатора; антикомутатор двох операторів A і B позначається як {A, B} = AB + BA і виражає їхню антикомутаційну властивість.
1. У математиці, зокрема в теорії груп та алгебрі Лі — властивість бінарної операції, при якій зміна порядку операндів призводить до зміни знаку результату; антисиметричність операції. Наприклад, для операції комутатора [A, B] = AB − BA антикомутація означає, що [A, B] = −[B, A].
2. У фізиці, зокрема в квантовій механіці та теорії поля — фундаментальна властивість операторів створення та знищення для ферміонів, яка виражається антикомутаційними співвідношеннями: {A, B} = AB + BA = 0, де A та B — відповідні оператори. Це відображає принцип Паулі.
1. У математиці, зокрема в лінійній алгебрі та квантовій механіці: мати властивість антикомутативності, тобто змінювати знак на протилежний при зміні порядку співмножників (операндів). Для двох об’єктів A і B це означає, що A∙B = –(B∙A).
2. У фізиці елементарних частинок: описувати поведінку операторів створення та знищення для ферміонів, які підкоряються принципу Паулі та антикомутують.
1. У фізиці та електротехніці — пристрій або матеріал, призначений для протидії або зменшення ефекту електромагнітної індукції, часто шляхом екранування магнітних полів.
2. У логіці та філософії науки — гіпотетичний принцип або аргумент, спрямований проти індуктивного мислення, тобто проти узагальнення висновків на основі часткових спостережень.
1. (історичний термін) У робітничому русі Російської імперії кінця XIX — початку XX століття — прихильник течії “економізму”, який виступав проти революційної програми газети “Іскра”, що відстоювала необхідність створення централізованої партії професійних революціонерів для повалення самодержавства.
2. (переносне значення) Той, хто заперечує, протидіє або активно бореться з якоюсь прогресивною, революційною або освітньою ідеєю, часто з консервативних позицій.