Акромеланоз — рідкісне генетичне захворювання, що характеризується появою пігментованих (темних) плям на шкірі, особливо на виступаючих ділянках тіла (акральних частинах), таких як вуха, ніс, пальці рук і ніг, а також у пахвовій та генітальній областях.

Акростеопатія — рідкісне генетичне захворювання кісток, що характеризується патологічним потовщенням та склерозом (здуттям) кісток кінцівок, особливо кісток пальців рук і ніг, а також іноді ключиць.

Акростеопатія — у медицині: загальна назва захворювань кісток дистальних (крайових) відділів скелета, наприклад, кістей та стоп.

Акротерми — власна назва українського видавництва, що спеціалізується на випуску наукової, науково-популярної та довідкової літератури, зокрема в галузях історії, культурології, літературознавства та мовознавства.

1. У літературознавстві — віршований твір, у якому перші літери кожного рядка (або строфи) утворюють слово, речення або ім’я автора; різновид акровірша.

2. У шифруванні — послідовність літер, що утворює слово або фразу, отримана з перших літер кожного слова в певному тексті; акронім, створений з початкових літер.

Акротрофоневроз — медичний термін, що позначає невротичний розлад, який проявляється відчуттям дрижання або тремтіння в кінцівках (часто в пальцях рук) без видимих об’єктивних ознак та органічних ушкоджень нервової системи.

Акрофіт — рослина, що зростає на високогір’ях, зазвичай вище межі лісу, пристосована до суворих умов (сильних вітрів, низьких температур, інтенсивної сонячної радіації).

Акрофіт — у давньогрецькій поезії: вірш, у якому початкові літери кожного рядка або строфи утворюють ім’я, слово або фразу (різновид акровірша).

Акрофолін — власна назва лікарського препарату, що містить суміш хлорофілів A і B, вилучених із листя евкаліпта; застосовувався як протизапальний та ранозагоювальний засіб.

1. Метод створення писемних знаків, при якому графема (наприклад, буква) походить від зображення предмета, назва якого починається з того звука, що позначає ця графема; принцип побудови деяких абеток (наприклад, давньоєгипетської, фінікійської).

2. У музикознавстві — принцип найменування нот у середньовічній Європі за початковими складами рядка латинського гімну, де кожен наступний рядок співався на тон вище.