1. Власна назва української компанії, що спеціалізується на виробництві та реалізації продуктів біоенергетики, зокрема паливних брикетів і пелет з лузги соняшника та іншої рослинної сировини.

2. (У технічному контексті) Термін, що може вживатися для позначення напруги (електричного потенціалу), яке генерується в результаті біохімічних процесів у живому організмі або біологічних системах.

1. (біол.) Здатність живих організмів (переважно тварин, особливо птахів, комах, морських ссавців) визначати свій шлях і напрямок руху в просторі під час сезонних міграцій або пошуку їжі, використовуючи вроджені механізми орієнтації за магнітним полем Землі, сонцем, зорями, запахами, інфразвуком тощо.

2. (техн., мед.) Принцип створення технічних пристроїв або методів навігації, що ґрунтуються на вивченні та імітації природних механізмів орієнтації живих організмів.

Біоміцин — власна назва антибіотика, що належить до групи тетрациклінів; лікарський засіб, отриманий з культури актиноміцетів, який пригнічує розвиток різноманітних бактерій.

Метод дослідження ока та його структур (рогівки, кришталика, склоподібного тіла, райдужної оболонки) за допомогою спеціального оптичного приладу — щілинної лампи (біомікроскопа), що дозволяє отримати сильне збільшення та вертикальний зріз тканин у фокусованому пучку світла.

Метод офтальмологічного дослідження, що полягає у візуалізації структур ока (кон’юнктиви, рогівки, кришталика, скловистого тіла, райдужної оболонки, очного дна) за допомогою спеціального оптичного приладу — щілинної лампи (біомікроскопа), поєднаної з офтальмоскопом, що дозволяє отримати сильне збільшення та стереоскопічне зображення в контрастному пучку світла.

1. (біол.) Філогенетична зміна організму, що стосується його загальної будови, форми, розмірів або способу життя, а не окремих органів.

2. (біол.) Історичний розвиток форми життя організмів у процесі еволюції.

Процес формування та розвитку біологічної форми організму, його органів або тканин в онтогенезі (індивідуальному розвитку).

Історичний процес виникнення та еволюції форми живих організмів у філогенезі (в ході еволюції виду).

1. Власна назва художнього стилю, заснованого на використанні плавних, природних, органічних форм, що нагадують обриси рослин, тварин або геологічні утворення; напрям у дизайні та архітектурі.

2. В біології: морфологічно (за будовою) відмінна форма в межах виду або популяції організмів, що виникає внаслідок адаптації до певних умов середовища.

3. В мистецтві та дизайні: окремий елемент, форма або структура, що наслідує або стилізовано відтворює обриси живої природи.

Наука, що вивчає механічні властивості живих тканин, органів і систем організму, а також механічні явища, що супроводжують життєві процеси.

Розділ біофізики та біомедичної інженерії, що застосовує закони механіки для аналізу структури та функціонування біологічних систем, від клітин і органів до цілого організму.

Фахівець у галузі біомеханіки, який вивчає механічні закони в живих організмах, зокрема в людському тілі, та застосовує ці знання в медицині, спортивній науці, протезуванні тощо.