Білірубінглюкуронід — водорозчинна сполука, що утворюється в печінці внаслідок кон’югації (з’єднання) вільного білірубіну з глюкуроновою кислотою; прямий білірубін, який виділяється з жовчю в кишечник.

Білірубін — жовтий пігмент, який є продуктом розпаду гемоглобіну в клітинах ретикулоендотеліальної системи (переважно в печінці та селезінці); входить до складу жовчі, а його підвищений рівень у крові спостерігається при жовтяниці.

Біліпротеїн — власна назва білкової добавки для спортивного харчування, яка виробляється компанією “Біліпротеїн” та призначена для збаланчення раціону, підтримки м’язової маси та відновлення після фізичних навантажень.

Біліоторакс — патологічний стан, при якому в плевральній порожнині накопичується лімфа (хілус), що має молочнобілий колір через високий вміст жиру; виникає внаслідок пошкодження або обструкції грудного протоки.

1. (у математиці, зокрема в алгебрі та функціональному аналізі) Властивість функції двох змінних, яка є лінійною по кожному з аргументів окремо, якщо інший аргумент зафіксовано.

2. (у лінгвістиці) Принцип організації писемності, за яким знаки (графеми) розташовуються в дві лінії (ряди, рівні), що часто зустрічається в ієрогліфічних системах, де один компонент може розміщуватися ліворуч, праворуч, зверху або знизу від іншого.

1. Дія за значенням дієслова “білити” — нанесення білої фарби, вапна, крейди або подібних речовин на поверхню чого-небудь для надання білого кольору, чистого вигляду або дезінфекції (наприклад: біління стелі, біління дерев вапном).

2. Процес ставання білим, набуття білого кольору (наприклад: біління полотна на сонці, біління волосся).

3. Рідко вживана назва для відбілювання — технологічного процесу видалення природних кольорових пігментів з тканин, паперу, деревини тощо.

Білінза — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі; належить до Дубівської сільської громади.

1. Володіння двома мовами та вміння вільно ними користуватися; двомовність.

2. Паралельне існування двох мов на одній території або в одному суспільстві; двоємовність.

3. У лінгвістиці: вивчення явищ, пов’язаних із взаємодією двох мов у мовця або суспільства.

1. Особа, яка вільно володіє двома мовами та однаково часто ними користується в житті.

2. Книга, текст або видання, паралельно подане двома мовами (наприклад, з оригіналом на одній сторінці та перекладом на іншій).

Особа, яка вільно володіє двома мовами та може однаково ефективно ними користуватися в різних ситуаціях спілкування.

Особа, що виросла в двомовному середовищі або засвоїла дві мовні системи в результаті навчання та практики.